У сфері німецького трудового права тривалий час існувала невизначеність щодо статусу часу, витраченого на пересування у зв’язку з роботою, а саме – чи вважається він робочим часом та чи підлягає оплаті. Практика застосування залежала від специфіки трудових відносин: наявності фіксованого робочого місця, частоти службових поїздок та ступеня контролю з боку роботодавця. Останнє рішення Суду Європейського Союзу значно прояснило це питання.Згідно з інформацією, опублікованою Ausnews. de, з посиланням на рішення Суду ЄС, для працівників, які не мають постійного робочого місця, час, витрачений на пересування, за певних умов може бути кваліфікований як робочий час та підлягати оплаті.
Розмежування між робочим часом та поїздкою на роботу
Німецьке трудове законодавство розрізняє два поняття: «робочий час» (Arbeitszeit) та «поїздка на роботу» (Arbeitsweg).
- Робочий час – це період, протягом якого працівник зобов’язаний бути готовим до виконання своїх трудових обов’язків. Якщо роботодавець вимагає такої готовності, цей час розглядається як робочий.
- Поїздка на роботу – це стандартне пересування з дому до постійного місця роботи та у зворотному напрямку. Така поїздка вважається особистим часом працівника і не оплачується.
Отже, щоденні поїздки до офісу, торгового об’єкта чи виробничої дільниці, незалежно від їхньої тривалості, не підлягають оплаті.
Випадки, коли пересування є частиною роботи
Існують винятки для працівників певних професій, де пересування є невід’ємним елементом їхньої діяльності. Це стосується, зокрема, торгових представників, сервісних інженерів, будівельників або персоналу, що надає послуги догляду, які регулярно переміщуються між різними об’єктами.У таких ситуаціях поїздки від місця проживання до першого робочого об’єкта, а також від останнього об’єкта додому, можуть бути кваліфіковані як частина трудової діяльності.Окремо регулюється питання, пов’язане зі спеціальним одягом. Якщо роботодавець зобов’язує працівника використовувати формений або захисний одяг та переодягатися на території підприємства, час, витрачений на переодягання, вважається робочим.Аналогічно, оплачується час, витрачений на переміщення від роздягальні до безпосереднього робочого місця.
Судова практика та її вплив
Суд Європейського Союзу підтвердив, що для працівників, які не мають фіксованого місця роботи і виконують свої обов’язки в різних локаціях, час, витрачений на пересування, може зараховуватися до робочого часу.Підставою для такого рішення стала справа, що розглядалася в Іспанії. Працівники екологічної компанії щодня збиралися в певній точці, звідки службовим транспортом вирушали на об’єкти, а ввечері поверталися.Позиція роботодавця полягала в тому, що оплаті підлягає лише час поїздки до об’єктів, тоді як зворотна дорога вважається особистим часом. Суд не погодився з цим, наголосивши, що обидві поїздки є частиною виконання трудових обов’язків, оскільки працівники діяли за вказівками роботодавця та не мали контролю над своїм часом під час цих переміщень.
Наслідки для працівників у Німеччині
Це рішення не скасовує загального правила, згідно з яким поїздка до сталого місця роботи не оплачується. Однак, якщо роботодавець визначає маршрут, забезпечує транспорт і вимагає бути на зв’язку під час поїздки, цей час, згідно з нормами ЄС, ймовірно, буде вважатися робочим.Такий час повинен офіційно фіксуватися.Водночас, німецьке законодавство передбачає певну гнучкість у питаннях оплати часу в дорозі, за умови дотримання вимог щодо мінімальної заробітної плати та чіткого прописування відповідних умов у трудовому договорі.
Дізнатися більше на: news.finance.ua