Стаття 21 Кодексу законів про працю України (КЗпП) прямо дозволяє громадянам працювати одночасно на кількох підприємствах. Це право також гарантується статтею 43 Конституції України. Відтак, будь-які положення трудового договору, що забороняють додаткову роботу (сумісництво), є неправомірними та не мають юридичної сили.
Винятки із загального правила
Існують певні категорії працівників, для яких діють обмеження щодо сумісництва. Це, зокрема, стосується:
- Державних службовців;
- Посадовців органів місцевого самоврядування;
- Керівників державних підприємств;
- Суддів;
- Працівників правоохоронних органів.
Для зазначених категорій обмеження встановлюються спеціальними законами. Для звичайних працівників приватних компаній, за відсутності законодавчих обмежень, роботодавець не має права забороняти сумісництво лише на власний розсуд.
Угоди про неконкуренцію
Класичне трудове законодавство України не передбачає існування «угоди про неконкуренцію» для найманих працівників. Умови, що обмежують право працівника на працевлаштування у конкурентних компаніях, як правило, вважаються недійсними, оскільки порушують конституційне право на працю.
Однак, з 2021 року з’явився виняток для резидентів «Дія.Сіті». Закон України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» дозволяє укладати угоди про неконкуренцію за одночасного дотримання таких умов:
- Обмеження в часі – не більше 12 місяців після звільнення працівника.
- Чітке визначення переліку конкурентів або видів діяльності, щодо яких встановлюється обмеження (без загального формулювання).
- Виплата працівнику відповідної грошової компенсації за період дії обмеження.
Якщо ці умови не дотримані або обмеження є надмірно широким, суд, ймовірно, визнає таку угоду недійсною.
Робота у вільний від основної зайнятості час
Право на додатковий підробіток у вільний час є невід’ємним правом працівника. За умови сумлінного виконання своїх обов’язків за основним місцем роботи, дотримання робочого графіка та відсутності заподіяної шкоди, роботодавець не вправі втручатися у приватне життя працівника та диктувати, як він проводить особистий час. Сам факт наявності додаткової зайнятості у вечірній час або у вихідні не є підставою для будь-яких претензій з боку роботодавця.
Ситуація може змінитися лише тоді, коли додаткова робота починає негативно впливати на основну зайнятість (наприклад, призводить до запізнень, помилок у роботі, невиконання планових показників) або пов’язана з розголошенням конфіденційної інформації.
Оригінал статті: news.finance.ua