Експерти та підприємці виділяють три ключові драйвери трансформації галузі, що за належного управління здатні принести значні вигоди.
Демографічні, екологічні та споживчі тенденції ставлять глобальний аграрний сектор перед значними викликами. Для уникнення потенційних ризиків, особи, відповідальні за прийняття рішень на державному, промисловому та громадському рівнях, повинні врахувати досвід трансформацій в інших галузях та розпочати відповідну підготовку.
У сільськогосподарському секторі очікуються суттєві зрушення. Спостерігається тенденція виходу фермерів з галузі, зростає увага політиків до негативних екологічних та соціальних наслідків промислового виробництва м’яса, а споживачі все частіше віддають перевагу альтернативним, більш здоровим та екологічно стійким продуктам. В умовах наближення галузі до точки біфуркації, ключовим завданням для осіб, які приймають рішення, є вивчення уроків минулих трансформацій в інших секторах та завчасна підготовка.
Аналіз ключових викликів та можливостей
Підготовка до майбутніх змін вимагає глибокого аналізу потреб усіх стейкхолдерів: фермерів, працівників та споживачів. Актуальною проблемою є старіння фермерів та відтік кадрів з галузі, що ускладнює залучення нових спеціалістів, особливо в розвинених країнах. Так, у Європі на трьох фермерів віком понад 65 років припадає лише один молодший 40 років. Ця тенденція спостерігається також у країнах Африки, Азії, Латинської Америки та Карибського басейну, де частка літнього населення в сільській місцевості зростає, а молоді – скорочується.
Одночасно з цим відбувається процес укрупнення господарств та скорочення кількості дрібних ферм. Зважаючи на складну економічну ситуацію в агросекторі та домінування декількох великих гравців, ферми консолідуються заради досягнення ефекту масштабу та підвищення ефективності. Це призвело до того, що Європейський Союз з 2005 по 2020 рік втратив понад третину своїх фермерських господарств, а тваринницьких – 40%. Таким чином, політики постають перед вибором: чи варто підтримувати сімейні ферми, та як уникнути ризиків, пов’язаних із промисловим тваринництвом, таких як порушення норм поводження з тваринами, незадовільні умови праці та поширення захворювань.
Уряди також усвідомлюють значний вплив промислового виробництва м’яса на довкілля. Сільське господарство відповідає майже за третину глобальних викидів парникових газів, при цьому на тваринництво (особливо на вирощування великої рогатої худоби) припадає близько 15%. Крім того, тваринництво є однією з головних причин знеліснення та втрати біорізноманіття, оскільки ліси вирубуються для розширення пасовищ та вирощування кормів. Зокрема, виробництво яловичини займає приблизно 60% земель, що використовуються в сільському господарстві, хоча забезпечує менш ніж 2% від загальної кількості споживаних людиною калорій.
В Іспанії промислове забруднення стало настільки серйозною проблемою, що відходи свинарства забруднили майже чверть усіх запасів підземних та поверхневих вод країни. Не дивно, що регуляторні органи активно шукають шляхи зменшення забруднення від тваринництва та підвищення продуктивності на менших площах. Враховуючи зростання ризику передачі інфекційних захворювань від тварин до людини (зоонози) через інтенсивне тваринництво, необхідність посилення регулювання лише зростатиме.
Хоча тваринництво та сільське господарство традиційно виключалися з більшості схем скорочення викидів, політики в Данії, Нідерландах та Новій Зеландії вже працюють над виправленням цієї ситуації, і багато інших країн невдовзі наслідуватимуть їхній приклад. Питання полягає не в тому, чи буде посилено регулювання галузі, а в тому, яку форму воно набуде. Як фермерам, так і компаніям необхідно бути готовими до неминучих змін.
Зміни відбуваються і на рівні споживачів, які все частіше відмовляються від м’яса та молочних продуктів. За останнє десятиліття середнє споживання м’яса на душу населення скоротилося майже на 17% у Великій Британії та на 11% у Німеччині. Набирає обертів і зростання популярності альтернативних білків – джерел їжі, які мають значно менший негативний вплив на довкілля та добробут тварин порівняно з традиційними м’ясними продуктами. Продажі рослинного м’яса та молока демонструють стійке зростання в країнах ЄС, а також у таких державах, як Таїланд та Південна Африка. З моменту досягнення паритету зі смаком та ціною, споживання цих продуктів може стрімко зрости.
Державна політика також відіграє важливу роль. Тваринництво значною мірою субсидується у багатьох країнах через його низьку рентабельність та високий рівень боргу. Зі зменшенням продажів та доходів, це може мати серйозні наслідки для добробуту фермерів та інших працівників, задіяних у промисловому виробництві м’яса.
Враховуючи складність взаємопов’язаних тенденцій, директивні органи та корпоративні лідери мають розпочати вирішення цих питань вже зараз. Досвід інших секторів, що пройшли процес декарбонізації, зокрема енергетики, свідчить про те, що планований та керований перехід є значно ефективнішим за спонтанні, неконтрольовані процеси.
Протести фермерів у Нідерландах чи Новій Зеландії минулого року є яскравим прикладом того, як кліматична політика може бути підірвана, якщо працівники та спільноти відчувають себе обділеними. На жаль, наше розуміння того, як найкраще інтегрувати державну політику та корпоративні дії для скорочення викидів у продовольчій системі, а також для захисту засобів до існування, залишається обмеженим. Оскільки опір змінам неможливий, політикам і керівникам корпорацій варто зосередитися на розробці ефективних стратегій управління цими процесами в найближчі роки.
Джерело новини: investory.news