В Україні дуже суворі обмеження ресурсів. Часто – фінансових, але майже завжди – людських. Дослідження НБУ свідчать про дефіцит кадрів у низці галузей уже зараз. Катастрофічно бракує людей для оборони країни. Наразі в Україні спостерігається серйозна демографічна криза, що й спричиняє цей дефіцит і прогресує. Як її подолати? У влади є стратегія. Що в ній – заступниця міністра соціальної політики Дарина Марчак розповіла на форумі «НадЛюди».
Інвестувати? Почекати? Продавати? Війна змінює все, крім обов’язку лідера приймати виважені рішення. Вже 30 травня 40+ спікерів поділяться досвідом на Першій щорічній конференції про фінанси, інвестиції та економічне зростання. Купуйте квиток за посиланням.
Наразі на підконтрольній Україні території, за оцінками Інституту демографії, мешкає 31 млн людей. Ще 4,1 млн – на тимчасово окупованих РФ територіях, близько 4,9 млн – у країнах ЄС, Північної Америки, а також депортовані до РФ та Білорусі.
Що відбувається з населенням України? Фото Мінсоцполітики
Якщо все пустити на самоплив та не намагатися розвʼязати проблеми, наслідком яких є падіння показників демографії, у 2050 році населення України становитиме лише 25 млн, прогнозує Інститут демографії.
Війна як каталізатор
Війна стала каталізатором погіршення демографії України та посилила негативні тренди, що спостерігались і до війни.
Українців народжується критично мало. Нормою для відновлення чисельності населення є показник 2,2 дитини на одну жінку. В ЄС цей показник становить 1,5. В Україні до війни ми мали 1,2, а у 2023 році вже 0,9 – це третій знизу показник у світі.
Народжуваність в Україні. Фото Мінсоцполітики
Українці живуть менше, ніж громадяни ЄС. Особливо чоловіки. Причиною є не лише війна, а й зловживання алкоголем і тютюном, небезпечне водіння авто і ДТП, травми на виробництві, безвідповідальне ставлення до здоровʼя і загострення тяжких хвороб.
Середня очікувана тривалість життя під час народження. Фото Мінсоцполітики
Українці активно виїжджають за кордон. Найбільша хвиля, звичайно, була спровокована війною. Але останні 10 років Україна була донором мігрантів та лідирувала за кількістю вперше виданих посвідок на проживання в ЄС.
У 2021 році такий документ отримали 873 700 громадян України, це 30% усіх виданих посвідок. Крім того, за різними оцінками, у світі проживає від 11 до 13 млн етнічних українців.
Мігрують за кордон здебільшого молоді енергійні родини з дітьми. Як наслідок – населення України старішає.
Населення України старішає. Фото Мінсоцполітики
Якщо нічого не робити з демографією, ми будемо відчувати її негативний вплив у всіх сферах: ринок праці; брак кадрів для сил безпеки та оборони, відповідно, послаблення нашої стійкості перед ворогом; зменшення бюджету і збільшення видатків на утримання людей старшого віку тощо.
Режим нації надлюдей: чи можна щось зробити, аби виправити ситуацію
Міністерство соціальної політики України та велике коло стейкхолдерів розробили проєкт Стратегії демографічного розвитку до 2040 року. Це – проєкт: ще кілька місяців збиратимемо зворотний звʼязок щодо нього, обговорюватимемо із галузевими спільнотами.
Документ написаний у форматі урядового документа, тому він не схожий на звичні policy papers. Це також верхньорівневий документ. Деталізація по кроках буде після того, як фіналізуємо глобальні цілі.
Цілі демографічної політики України, з огляду на проблеми, є очевидними:
- створення умов для підвищення народжуваності, а для цього – всебічна, ефективна і своєчасна підтримка сімʼї;
- зниження передчасної смертності;
- зміна міграційного тренду і забезпечення міграційного приросту населення;
- з урахуванням значних хвиль міграції, втрати частини територій – оптимальне розселення громадян на території України;
- адаптація до демографічного старіння та створення умов для активного довголіття.
Як досягти цих цілей
Ключові висновки, які ми зробили, готуючи цю стратегію.
По-перше, не лише фокусуватися на падінні народжуваності, а й змінити негативний міграційний тренд та підвищити тривалість життя.
Щоб подолати ці три ключові негативні тренди, замало точкових дій. Будь-які політики, що будуть спрямовані тільки на розвʼязання одного питання, матимуть дуже обмежений ефект, якщо ми не забезпечимо базові достатні умови для комфортного життя в країні.
Створити умови, за яких люди обиратимуть жити в Україні. Фото Мінсоцполітики
Українці виїхали за кордон передусім через війну. І значна їх частина не планує повертатися. Від 1,4 до 2,3 млн українців, за різними оцінками, планують залишитися за кордоном, залежно від різних сценаріїв розвитку подій.
Це є наслідком того, що інші країни виграють у конкуренції за громадян у частині комфорту для життя.
З чого складається цей комфорт для життя і про що говорять, зокрема, соціологічні дослідження? Це безпека життя (питання передусім військової безпеки, але це питання безпеки й в усіх інших її проявах), індивідуальне житло, наявність роботи з гідною оплатою праці, зручна доступна інфраструктура, соціальна згуртованість суспільства.
Умови для комфортного життя в Україні. Фото Мінсоцполітики
Україна й надалі конкуруватиме з іншими країнами за людей. Тому потрібно побудувати країну, в якій хочеться жити, створити конкурентні умови. Критично сформувати такий набір можливостей для людей, який дасть силу залишатися тут, і бажання повертатися тим, хто поїхав. Але в нас немає десятиліть на це, як було в інших країн.
По-друге, «простих рішень» для розвʼязання демографічних проблем немає. Кілька разів питання демографії намагалися вирішувати внаслідок підвищення виплат під час народження дитини. Але такі рішення мають короткостроковий ефект.
Фонд ООН у галузі народонаселення проводив глобальні дослідження, які підтвердили, що фінансові стимули часто забезпечують позитивний вплив на народжуваність, але їх довгостроковий ефект є невеликим і впливає переважно на групи з невисоким рівнем освіти та з низькими доходами.
Протягом 1980–2019 років розвинені країни світу приблизно потроїли розмір допомоги для молодих батьків у розрахунку на одну особу. Водночас середня народжуваність знизилася з 1,85 до 1,53 дитини на одну жінку.
Те ж саме спостерігалось і в Україні. У 2005 році в Україні допомогу з народження дітей підвищили більш як у 10 разів. У 2008-му знов істотно збільшили. Це тимчасово підвищило кількість народжень. Але з 2013 року, тобто ще до першої хвилі російської агресії, в Україні знову спостерігається зниження народжуваності, яке триває і дотепер.
По-третє, якщо народжуваність в Україні відновиться до довоєнного рівня (1,2) чи навіть підвищиться до рівня середнього по ЄС (1,5), це зменшить темпи падіння кількості населення, але не врятує від погіршення показників демографії. Тому єдиним системним рішенням збереження кількості населення є залучення мігрантів з інших країн.
Найлогічніший шлях – залучити до України етнічних українців. Таким шляхом, наприклад, пішов Ізраїль.
Тільки в країнах ЄС та Північної Америки, за різними оцінками, ще до війни мешкало до 3 млн мігрантів з України. По світу проживає від 11 до 13 млн етнічних українців (мають громадянство інших країн). Тому найбільш логічною виглядає робота над поверненням і залученням до країни саме людей з українським корінням.
Для нас дуже важливо, щоб якомога більше етнічних громадян, українців, які свідомо виїхали за кордон, захотіли знову бути українцями за вибором.
У процесі залучення мігрантів з інших країн головне – не наробити помилок. Інші країни накопичили багато досвіду, як працювати з мігрантами.
Аби не створити додаткових проблем усередині країни, ми маємо чітко знати, кого хочемо залучати:
- трудових мігрантів, які необхідні для задоволення потреб ринку праці, неможливо задовольнити внутрішніми ресурсами;
- талановиті кадри, спроможні розвивати нові технології.
Можливо, варто запровадити бальну систему оцінки кандидатів в іммігранти, за прикладом Канади. Швидко надавати громадянство мігрантам з інших країн, які є носіями унікальних чи дефіцитних компетенцій, необхідних для України.
Але за будь-яких умов потрібно розуміти, що залучення іммігрантів з інших країн – це завдання, яке потребує значних фінансових і часових ресурсів: на відбір, забезпечення житлом, працевлаштування, адаптацію в Україні. Не варто вважати, що імміграція – «швидкий і простий» спосіб розвʼязання демографічних проблем та (чи) проблем ринку праці.
Що робити бізнесу
Де брати кадри, персонал для того, аби виживати, розвиватися далі? Як адаптуватися до цієї ситуації?
Інвестувати в інклюзивність. Інклюзія в широкому сенсі – наш єдиний шлях до розвʼязання проблем із браком робочих рук. В Україні багато громадян, які не є активними учасниками ринку праці з різних причин. Ідеться про працездатних внутрішньо переміщених осіб (на лютий 2024 року близько 700 000 осіб були непрацевлаштовані); близько 1 млн осіб з інвалідністю, за оцінками Мінсоцполітики, також могли б бути потенційно працевлаштовані. Багато людей старшого віку мають проблеми з пошуком роботи; маємо наших нинішніх й майбутніх ветеранів.
Сьогодні багато з них залежать від державної підтримки та соціальних виплат – саме тому, що є з різних причин виключеними з ринку праці. Єдиний шлях до розвʼязання проблеми з браком робочих рук у найближчій перспективі – інвестувати в наявний людський капітал усередині країни. І роботодавці, і держава, і ці люди – ми всі зацікавлені, аби громадяни вразливих категорій знову отримали роботу, а з нею – гідний дохід і економічну самостійність.
Саме для цього сьогодні переформатовується система соціальної підтримки, щоб формувати спроможність людей замість залежності.
Закликаємо бізнес активно створювати інклюзію на ринку праці, всередині компанії і вкладати кошти у навчання та розвиток. Варто переглянути політику підбору та найму щодо ейджизму та сексизму, вчити рекрутерів взаємодіяти з кандидатами з різним життєвим досвідом. Запровадити принципи DEI в корпоративну культуру: різноманітності, рівності та інклюзії (Diversity, Equity, Inclusion).
Працевлаштовувати ветеранів та сприяти їхній соціальній інтеграції. Створювати програми перенавчання для різних категорій співробітників, розвивати не тільки hard, але й soft skills, наприклад, для адаптації ВПО з іншим «культурним кодом» тощо.
Що більше з них буде працювати, то більше ресурсу буде у вас у вигляді робочих рук і доходів, у держави – у вигляді сплачених податків. І то менше навантаження ми будемо створювати на те дуже невелике молоде покоління, яке прийде слідом за нами.
