Деякі експерти називають угоду між Україною та Сполученими Штатами щодо створення інвестиційного фонду для реконструкції «фінансовою окупацією» України. Чи справді це так? Ілля Несходовський, керівник аналітичного відділу мережі захисту національних інтересів «АНТС», дослідив «податковий» аспект угоди. Ось його думки.
У контексті міжнародних договорів воєнного часу емоції часто затьмарюють логічну та прагматичну оцінку.
Пакт між Україною та Сполученими Штатами, спрямований на створення Українсько-американського фонду інвестиційної реконструкції, викликав неоднозначну реакцію.
Деякі аналітики та лідери думок характеризують його як порожній документ, позбавлений найважливішого – гарантій безпеки. Інші сприймають його як «втрату суверенітету», зовнішній «нагляд за ресурсами» і навіть «фінансову окупацію». Тим часом деякі ставляться до нього позитивно, вважаючи угоду життєво важливою підтримкою для України.
Тому важливо об'єктивно та прагматично оцінити: чи дійсно існують ризики, про які згадували учасники дискусії?
Перш ніж поділитися своєю позицією, я хочу наголосити на кількох важливих моментах:
- Приймаємо ми це чи ні, але з приходом до влади адміністрації Дональда Трампа Україна не отримуватиме безкоштовної фінансової чи військової допомоги – тепер усе має свою ціну, а допомога перетворюється на позику, яку потрібно повернути. Це незмінна реальність для України.
- Навіть завершення війни не означає остаточної перемоги. Зруйнована економіка, зруйновані міста та переміщене населення – для подолання цих негативних наслідків Україні потрібні значні інвестиції, що сягають сотень мільярдів доларів. Однак, забезпечення цих коштів не гарантує економічного прогресу.
Нам потрібен не лише капітал, а й досвід іноземних фірм, які можуть впроваджувати нові технології, системи управління, корпоративну культуру тощо. Мало хто з інвесторів буде схильний вкладати гроші в зруйновану економіку з високою ймовірністю повторного вторгнення; отже, залучення американських компаній на наш ринок є життєво важливим.
Доходи бюджету: інвестиція в майбутнє, а не збиток
Одним із критичних зауважень до угоди є «втрата частини бюджетних доходів» внаслідок виділення певної орендної плати Фонду.
Давайте розглянемо кілька питань. По-перше, чи фінансував державний бюджет реконструкцію та економічний розвиток зараз, і чи фінансуватиме він це після війни? Відповідь – однозначне «так». Ця угода передбачає, що кошти, отримані фондом протягом наступних 10 років, будуть реінвестовані в нові інвестиційні ініціативи.
Але яку цінність мають доходи бюджету, якщо вони не сприяють економічному зростанню? Раніше ми вливали мільярди у субсидії вугільному сектору, гроші, які зрештою зникли за кордоном. Натомість новий механізм гарантує прозорий розподіл цих коштів як інвестицій, що залишаються в українській економіці.
Це не втрата — це свідчить про структурний зсув в управлінні державними фінансами.
Контроль ресурсів: ми не можемо втратити те, чим ніколи фактично не володіли
Уся сучасна історія України позначена неефективним, а часом і злочинним управлінням ресурсами. Процвітали не громади чи держава, а обрані «свої».
Новий механізм не нав'язує обмежень, а натомість остаточно регулює доступ до ресурсів на чітких та конкурентних умовах. Якщо держава делегує частину своїх повноважень, але отримує гарантії інвестицій та доброчесності, це являє собою партнерство, а не втрату суверенітету.
Фінансові умови та правові «обмеження»: запобіжний захід від корупції
Критика щодо «правового домінування США» заслуговує на ретельне вивчення.
Україна десятиліттями бореться з внутрішньою корупцією, і це не через зовнішній тиск. Щоб допомогти Україні та інвестувати в неї, американська сторона потребує гарантій від неправомірних дій та змін у правилах. Протягом економічної історії незалежної України було багато випадків, коли держава спочатку сприяла сприятливим умовам для інвестиційних проектів, а потім різко змінювала ці умови, що призводило до суттєвих втрат для іноземних інвесторів без будь-якої компенсації.
Ця угода пропонує захист американських інвестицій навіть у разі законодавчих змін, на які Україна, безумовно, має право, але вона також повинна буде компенсувати Фонду будь-які збитки, що слугуватиме стримуючим фактором проти корупційних схем.
Це діє як запобіжник від повернення до системи, де основним критерієм була не вартість інвестиційного проєкту, а близькість до посадовців.
Військова допомога: до фонду надходить лише нова зброя
Твердження про те, що Україна може «самостійно купувати зброю, а США розглядатимуть це як допомогу», є безпідставними. В угоді прямо зазначено: у Фонді визнається лише військова допомога, що надається безкоштовно. Крім того, найефективніша гарантія безпеки полягає не в підписанні дипломатичного меморандуму, а в наданні систем протиповітряної оборони та далекобійної зброї. Саме це й передбачає угода.
Умови угоди: пріоритет перемоги та відновлення
Дехто критикує безстроковий характер угоди. Однак під час війни нам потрібна довгострокова система підтримки.
Угода може бути змінена в міру розвитку обставин. Ключовим аспектом є те, що було створено механізм, який вже працює зараз, у той час, коли Україні найнагальніше потрібні фінансова стабільність та відбудова.
Єдиними справжніми гарантіями безпеки є здатність протистояти агресору
Головна помилка критиків угоди полягає в їхньому очікуванні паперових гарантій безпеки, тоді як Україна вже пережила Будапештський меморандум та інші міжнародні договори, які не запобігли агресії. Єдиним фактором, який стримував ворога, була потужна сучасна українська армія. Саме тому Росія десятиліттями зосереджувалася на роззброєнні України, а під час переговорів постійно вимагає демілітаризації та скорочення української армії.
Наразі Україна має найкращі гарантії зупинити ворога: оборонну промисловість, яка нас підтримує; зброю, яка рятує життя; фінансові інструменти, що запобігають економічному колапсу, що робить центральною гарантією цієї угоди здатність купувати зброю.
Таким чином, хоча угода не є бездоганною, вона закладає основу для нової моделі співпраці з нашим основним партнером, де замість умовних позик ми отримуємо інструменти співпраці для реконструкції, прозорості та сталого зростання.
У нас є можливість вийти з циклу «субсидії — розкрадання — дефіцит» та культивувати економіку, засновану на довірі. Саме ця перспектива найбільше непокоїть тих, хто звик працювати за старими правилами.
