Аналіз впливу Китаю на геополітичну ситуацію та війну в Україні
Розглядаючи історію конфлікту в Україні, важливо звернути увагу на його глибші корені, які сягають 2013 року. Саме в цей період відбувся перший візит Сі Цзіньпіна до Росії, що збігся із зародженням ініціативи “Велике Євразійське Партнерство” (ВЄП). Цей проект мав на меті створення потужного союзу держав, що охоплює територію від Атлантичного до Тихого океану, включаючи країни Східної та Західної Європи, колишні республіки СНД та держави Південно-Східної Азії.
Китай, з його стратегічним плануванням на десятиліття вперед, поступово нарощував вплив цієї ініціативи. Наразі Росія та Китай реалізують низку спільних проектів у рамках ВЄП, зокрема:
- Створення зони вільної торгівлі між Китаєм та Євразійським економічним союзом (ЄАЕС).
- Розвиток транспортних коридорів, що з’єднують Китай та Європу.
- Співпраця у сферах енергетики, промисловості, технологій та інновацій.
Реалізовані проекти включають будівництво транспортних коридорів для забезпечення дешевої логістики китайських товарів до Європи, створення нафто- та газопроводів (“Сила Сибіру”) для поставок енергоресурсів до Китаю, спільну участь у космічних проектах та співпрацю у військово-промисловому комплексі. За даними російського Міністерства промисловості та торгівлі, в Росії функціонує понад 100 китайських заводів, переважно у галузях автомобілебудування та виробництва електроніки.
Потенційний вплив такого союзу вражає:
- Найбільша територія у світі.
- Найбільші запаси критичних матеріалів та корисних копалин (включаючи уран, нафту, газ).
- Найбільші промислові виробничі потужності.
- Найбільша армія.
- Домінування щонайменше на двох континентах, з урахуванням зростаючої ролі Китаю в Африці.
Німеччина як ключовий партнер
Важливим членом та вигодонабувачем цього потенційного союзу розглядалася Німеччина. Ще у 2006 році канцлер Ангела Меркель підписала з Китаєм низку стратегічних документів, що започаткувало стратегічне партнерство у енергетичній сфері. У 2014 році МЗС Китаю офіційно підтвердило стратегічне партнерство між Німеччиною та Китаєм. Протягом останнього десятиліття Китай залишався одним із найбільших ринків для німецьких галузей хімічної, автомобільної та машинобудівної промисловості. Прикладами такої співпраці є:
- Плани німецької компанії BASF щодо будівництва великого заводу в Китаї вартістю €10 млрд.
- Наміри німецького дискаунтера Aldi відкрити сотні нових магазинів у Китаї.
- Збільшення потужностей заводу постачальника автозапчастин Hella у Шанхаї та розширення підрозділу “цифрових індустрій” компанії Siemens у Китаї.
- Значна частка продажів автомобілів Volkswagen та доходів компаній Siemens і BASF припадає на китайський ринок.
У 2021 році Китай вшосте поспіль став найбільшим торговим партнером Німеччини, поглинувши 9,5% експорту німецьких товарів. Ангела Меркель здійснила 12 візитів до Китаю за час свого правління, супроводжувана великими діловими делегаціями, що свідчить про поглиблення економічних зв’язків.
Економічний та військовий потенціал альянсу
Потенційний союз Китаю, Німеччини та Росії мав би надзвичайну військову, фінансову, технологічну та територіальну міць, що потенційно могло б змінити баланс сил у світі. За прогнозами, ВВП такого союзу міг би сягнути $33 трлн, а населення – 2 мільярди осіб, що значно перевищує показники США. Хоча військові бюджети можуть бути порівнянними, ключовою перевагою є здатність масово виробляти широкий спектр озброєнь, а також контроль над значною частиною критичних матеріалів та доступ до передових технологій.
Наслідки вторгнення Росії в Україну
З точки зору аналітиків, вторгнення Росії в Україну стало стратегічною помилкою, яка суттєво підірвала перспективи реалізації проекту “Велике Євразійське Партнерство”. Це вторгнення, за деякими оцінками, призвело до:
- Підриву статусу долару як світової резервної валюти: Зменшення використання долару у міжнародних розрахунках та резервах центральних банків могло б призвести до його девальвації та дестабілізації фінансової системи США.
- Скорочення впливу США на ринках Європи та Євразії: Це могло б призвести до спаду американського експорту та виробництва, спричинивши економічну кризу.
- Втрати США впливу в Африці та на Близькому Сході.
- Ризиків сепаратизації в США, що могло б поставити під загрозу цілісність держави.
Питання поглинання Тайваню Китаєм, яке могло б стати відносно простим юридичним кроком, отримавши при цьому технологічні переваги у сфері напівпровідників, також втратило б свою стратегічну легкість.
Стратегічні кроки США та ЄС
У 2014 році, анексія Криму Росією, за деякими теоріями, була частиною ширшої стратегії США. Відмова України від спроби відстояти Крим, незважаючи на наявні ресурси, була обґрунтована “жорсткими рекомендаціями” США. Це дозволило світовій спільноті, включаючи Німеччину, запровадити санкції проти Росії, що призвело до певного віддалення країн ЄС від Москви. Хоча санкції 2014 року не мали критичного впливу на Росію, вони стали передумовою для подальших обмежень.
Існували сценарії, за якими Росія планувала “маленьку переможну війну” в Європі, зокрема захоплення країн Балтії, що мало б паралізувати НАТО. Подальшим кроком могло бути створення “європейських народних республік” за кримсько-донецьким сценарієм, що призвело б до розвалу НАТО та світової системи колективної безпеки, а також до розширення “Великого Євразійського Партнерства”.
Часові рамки та геополітичні розрахунки
Ключовим фактором, який, можливо, завадив російським планам, є часові рамки. Китай планував завершити переозброєння своєї армії до 2027 року. Росія, не дочекавшись цієї готовності, могла б втратити потенційного сильного союзника. Україна та Казахстан розглядалися як ключові цілі для російської експансії. Однак, враховуючи зростаючу роль Китаю в Казахстані, фокус уваги Росії змістився на Україну.
З 2014 по 2022 рік Росія, за оцінками, витратила понад $5 млрд на розвиток своєї агентурної мережі в Україні, розраховуючи на швидку військову кампанію. Однак, американські розвідки відстежували ці процеси, маючи власний план. Вторгнення в Україну відкрило для США нові можливості:
- Мобілізація НАТО.
- Посилення санкцій проти Росії.
- Витрачання ресурсів Росії.
- Перезавантаження американського ринку виробництва озброєнь.
Захід, зокрема США, був зацікавлений в утилізації військового потенціалу Росії в Україні руками українців та у зниженні майбутнього військового потенціалу союзу Росії та Китаю. Це особливо актуально, враховуючи прогнозовану дату завершення переозброєння Китаю у 2027 році, яка розглядається як потенційний термін початку конфлікту між США та Китаєм.
Росія, розраховуючи на ефективність своєї агентурної мережі, слабкість української армії та відсутність опору, зазнала поразки. Навіть за прогнозами Пентагону, Україна мала протриматися не більше 72 годин. Однак, реальність виявилася іншою.
Результати та майбутні перспективи
Україна, продемонструвавши надзвичайну стійкість, фактично утилізувала значну частину російського військового потенціалу. Росія опинилася під безпрецедентними санкціями, а Німеччина, колишній партнер, почала постачати озброєння Україні.
Китай, втративши потенційного союзника, може переглянути свої плани щодо Тайваню та зіткнутися з серйозною економічною кризою. США ж здобули цінний досвід, вивчаючи сучасні тактичні рішення, та стимулювали перенесення виробництва мікропроцесорів з Азії до Європи та Америки.
Україна, завдяки опору російській агресії, закріпила своє місце на геополітичній карті, отримавши потужну підтримку від західних країн. Країна розглядається як “перспективний стартап” з унікальним набором ресурсів, що має потенціал розвитку за аналогією з Південною Кореєю. Росія ж, ймовірно, зіткнеться з розпадом на кілька територій. Китай може тимчасово відмовитися від ідеї військового захоплення Тайваню та пережити внутрішню економічну кризу. США збережуть свою роль “глобального поліцейського”, а Велика Британія, можливо, стане одним із найбільших інвесторів в українську економіку.
Анатолій Амелін
Оригінал статті: investory.news