Військовозобов’язаного, який з 2022 року проживає на території Німеччини, було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17 тисяч гривень за неявку до Територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) для уточнення військово-облікових даних. Повістка була направлена на адресу чоловіка в Україні, однак поштовим оператором повернута з відміткою “адресат відсутній за зазначеною адресою”.
Апеляційний суд скасував постанову про штраф
Суттєвим фактором при розгляді справи стало не лише фактичне проживання особи за кордоном, але й те, що ТЦК та СП не надав доказів неможливості отримати необхідні персональні дані шляхом електронної взаємодії з державними реєстрами. Крім того, не було з’ясовано, чи були причини неявки чоловіка до ТЦК та СП поважними, враховуючи його тривале законне перебування в Німеччині.
Обставини справи
Особа з жовтня 2022 року фактично проживає у Федеративній Республіці Німеччина. Законність його перебування на території ФРН підтверджена документами про реєстрацію, виданими компетентними органами Німеччини, в межах механізму тимчасового захисту для громадян України. Повісткою № 6180663 військовозобов’язаного було викликано до ТЦК та СП на 16 січня 2026 року для уточнення військово-облікових даних. Повістка була направлена рекомендованим листом на адресу реєстрації в Україні. Поштовий оператор повернув відправлення з позначкою “адресат відсутній за зазначеною адресою” від 9 січня 2026 року. Матеріали справи не містили інформації про належне інформування чоловіка за наявним номером телефону або про вкладення повідомлення до абонентської поштової скриньки, як це передбачено пунктом 82 Правил надання послуг поштового зв’язку. 27 лютого 2026 року начальником ТЦК та СП було винесено постанову № 216 про притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) та накладено штраф у розмірі 17 000 грн. У постанові були зазначені серія та номер паспорта громадянина України, хоча чоловік особисто до ТЦК та СП не прибував. Про винесення постанови про штраф чоловік дізнався лише 27 квітня 2026 року з відповіді Вижницького відділу державної виконавчої служби. Військовозобов’язаний звернувся до суду з вимогою скасувати постанову ТЦК та СП. Вижницький районний суд Чернівецької області відмовив у задоволенні позову. Суд першої інстанції послався на те, що позивач не довів уточнення військово-облікових даних через мобільний застосунок “Резерв+” або іншим способом. Повернення поштового відправлення з відміткою про відсутність адресата за місцем реєстрації було визнано належним підтвердженням належного оповіщення. Апеляційний суд не погодився з такими висновками. ТЦК та СП повинен був довести неможливість отримання необхідних відомостей з державних реєстрів. Одним із ключових аспектів справи № 713/1158/26 стала інтерпретація примітки до статті 210 КУпАП. Ця примітка встановлює, що положення статей 210 та 210-1 КУпАП не застосовуються у разі можливості отримання Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов’язаних та резервістів персональних даних особи шляхом електронної взаємодії з іншими інформаційними системами, реєстрами та базами даних державних органів. Апеляційний суд наголосив на імперативному характері цієї норми, яка є обов’язковою передумовою для правомірного притягнення особи до відповідальності. Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), тягар доведення правомірності свого рішення в справах про оскарження рішень суб’єктів владних повноважень покладається саме на відповідача. Це не звільняє позивача від обов’язку доводити обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Посилаючись на практику Великої Палати Верховного Суду, апеляційний суд зазначив, що позивач має навести аргументи, які ставлять під сумнів законність рішення, а відповідач повинен спростувати ці сумніви належними доказами. У цій справі позивач звернув увагу на те, що його персональні дані та паспортні дані були встановлені без його особистої присутності в ТЦК та СП. Апеляційний суд дійшов висновку, що зазначення в постанові паспортних даних позивача, який не з’являвся до ТЦК та СП, свідчить про наявність у відповідача доступу до електронних реєстрів, що містять персональні дані громадян. Однак, ані постанова про накладення штрафу, ані матеріали справи не містили доказів того, що ТЦК та СП перевіряв можливість отримання актуальних облікових відомостей про чоловіка, зокрема щодо його фактичного місця перебування, шляхом електронної взаємодії з іншими державними реєстрами, і що така перевірка встановила неможливість отримання необхідних даних. Суд відхилив аргумент ТЦК та СП про те, що актуалізація військово-облікових даних є виключно особистим обов’язком військовозобов’язаного. Апеляційний суд роз’яснив, що примітка до статті 210 КУпАП встановлює умову, за якої притягнення до відповідальності за ненадання або неуточнення даних є неправомірним, – якщо держатель реєстру має технічну можливість отримати необхідні відомості іншим шляхом. ТЦК та СП не надав доказів відсутності такої можливості. За таких обставин суд дійшов висновку, що склад адміністративного правопорушення, передбачений частиною 3 статті 210-1 КУпАП, у діях чоловіка не може вважатися доведеним. Суд також врахував факт тривалого законного проживання чоловіка в Німеччині. Важливим питанням також були обставини неявки військовозобов’язаного. Апеляційний суд встановив, що чоловік з жовтня 2022 року на законних підставах проживав у Німеччині в межах механізму тимчасового захисту. Обставини його перебування за кордоном були відомі ТЦК та СП, зокрема з відповіді підрозділу поліції щодо перевірки адреси позивача в Україні. Апеляційний суд погодився, що механізм, передбачений пунктом 41 Порядку № 560, за яким відмітка поштового оператора про відсутність адресата за місцем реєстрації може підтверджувати оповіщення, є формально допустимим. Однак, на думку суду, цей механізм не може застосовуватися механічно, без урахування достовірно відомих обставин справи. У даному випадку тривале та законне перебування чоловіка за межами України об’єктивно знижувало його реальну можливість ознайомитися з повісткою. ТЦК та СП мав оцінити цю обставину під час вирішення питання про наявність поважних причин неявки, проте цього не було зроблено. На думку суду, накладення штрафу в розмірі 17 000 грн без оцінки специфіки становища позивача та без дослідження поважності причин його неявки не відповідало принципу пропорційності. Суд не встановлював загального правила, що проживання за кордоном автоматично є поважною причиною неявки. Висновок апеляційного суду ґрунтувався на сукупності конкретних обставин справи та на тому, що ТЦК та СП їх належним чином не дослідив.
Інформація підготовлена на основі матеріалів: news.finance.ua