Неповний та скорочений робочий час є відмінними режимами праці, що регулюються різними правовими нормами та мають специфіку оплати праці.
Неповний робочий час
Згідно зі статтею 56 Кодексу законів про працю України, за взаємною згодою між працівником та роботодавцем може бути встановлено неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Така можливість існує як при прийнятті на роботу, так і в процесі трудових відносин.
Водночас, для певних категорій працівників роботодавець зобов’язаний встановити неповний робочий час за їхньою вимогою. Таке право мають:
- Вагітні жінки.
- Жінки, які виховують дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, включаючи випадки опіки.
- Працівники, які здійснюють догляд за хворим членом сім’ї на підставі медичного висновку.
Якщо ініціатива запровадження неповного робочого часу надходить від роботодавця у зв’язку зі змінами в організації виробництва та праці, це розглядається як зміна істотних умов праці.
У період дії воєнного стану працівник повинен бути поінформований про такі зміни не пізніше дня їх введення. На відміну від стандартної процедури, двомісячний термін попередження не застосовується. Законодавство не встановлює мінімальної кількості днів для такого повідомлення, проте працівник має бути ознайомлений зі змінами під підпис до моменту їх набуття чинності.
При роботі в режимі неповного робочого часу заробітна плата виплачується пропорційно фактично відпрацьованому часу або залежно від виконаного обсягу робіт.
За аналогічним принципом встановлюється мінімальний гарантований розмір оплати праці для медичних, фармацевтичних працівників та фахівців з реабілітації у державних і комунальних закладах охорони здоров’я, як це передбачено постановою Кабінету Міністрів України № 28 від 13 січня 2023 року.
Скорочений робочий час
Скорочена тривалість робочого часу відрізняється від неповного робочого часу. Це державна гарантія для окремих категорій працівників, яка передбачає зменшення норми робочого часу без відповідного зменшення заробітної плати.
Відповідно до статті 51 Кодексу законів про працю України, скорочений робочий час встановлюється, зокрема:
- Працівникам віком від 16 до 18 років.
- Працівникам, які зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці.
- Окремим категоріям працівників, визначеним законодавством, зокрема лікарям, вчителям та іншим.
Для працівників закладів охорони здоров’я норми скороченої тривалості робочого часу регламентуються наказом МОЗ України № 319 від 25 травня 2006 року.
Щодо працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, скорочений робочий тиждень встановлюється згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 163 від 21 лютого 2001 року та № 442 від 1 серпня 1992 року.
Крім того, підприємства, установи та організації можуть за власні кошти встановлювати скорочений робочий час для осіб з інвалідністю, працівників, які мають дітей віком до 14 років або дитину з інвалідністю, а також для одиноких матерів і батьків.
У чому головна різниця
Основна відмінність між цими режимами роботи полягає в механізмі оплати праці:
- Неповний робочий час: працівник працює менше годин, а заробітна плата нараховується пропорційно відпрацьованому часу або виконаному обсягу робіт.
- Скорочений робочий час: працівник має зменшену норму робочого часу, але отримує заробітну плату в повному розмірі посадового окладу або тарифної ставки.
Ця відмінність є ключовою при застосуванні норм трудового законодавства та розрахунку заробітної плати.
Дізнатися більше на: news.finance.ua