Прокат пригодницько-історичного екшену Олеся Саніна «Довбуш» стартував 24 серпня. Та ще 19 серпня стрічка відкрила 14-й Одеський міжнародний кінофестиваль, де після показу овації тривали сім хвилин. У Івано-Франківську замість запланованого одного залу був солдаут у трьох, а у Львові фільм показали в шести залах, розповідав Санін у інтерв’ю «Радіо Свобода». Чому на «Довбуша» варто сходити до кінотеатру
Forbes Ukraine випустив новий номер журналу. Придбати його з безкоштовною доставкою можна за цим посиланням. У журналі: перший список найкращих роботодавців для ветеранів, список перспективних молодих українців «30 до 30», 40 компаній, які вийшли на іноземні ринки під час війни, історії Марії Берлінської, Всеволода Кожемяки та загалом майже два десятки текстів.
«Довбуш» – результат кропіткої роботи великої команди, яка шукала, відновлювала та зводила з нуля локації, говорила з місцевими у Карпатах, шила костюми, шукала реквізит у музеях або створювала його чи будувала карету. У батальних сценах брали участь 500 людей, а одночасно в кадрі перебувало по 50 каскадерів. Творці фільму їздили в експедиції, вивчали ремесла та техніки бою XVIІІ століття та постійно шукали гроші на реалізацію масштабних планів.
Старання не залишилися непоміченими. Кінопрофесіонали захоплюються масштабною роботою і називають «Довбуш» фільмом американського та європейського масштабу. Його сюжет розповідає про опришка Олексу Довбуша, який бере до рук зброю, щоб здобути свободу для своєї землі. Чому фільм вартий уваги, розповідають режисерка та сценаристка Марина Степанська, історик Володимир В’ятрович і продюсер Тарас Босак.
«Довбуш» є ювелірною роботою з точки зору побудови предметного світу, каже режисерка та сценаристка Марина Степанська
Марина Степанська, режисерка та сценаристка
«Довбуш» – кіно в жанрі епос, легенда, а не драма чи екшн-бойовик. Тому так, там проста історія. Але, як у будь-якому міфі, історія не є базою цього фільму. Його база – це побудова образу міфічного героя, який подолав смерть. Я, як українка, дуже потребую такого міфу. Під час перегляду я ловила себе на думці, що скільки століть пройшло, а діалоги про необхідність здобути волю та її ціну досі актуальні.
Коли опришки кинулися в бій із криком «Наша земля не дасть нам померти», у мене наче призупинилось серце. Я уявляю, як це сприймають чоловіки й жінки, які служать у ЗСУ і і теж борються. Тому як кіно-легенда, кіно-міф це вдала картина. Зокрема, тому що вона побудована як масштабне візуальне полотно.
Побудувати історичну картину з масштабними боями, при цьому збалансовану історією, де розкрита персональна історія героя, історія сімʼї, любовна лінія, – це надскладно. Цікавий образ жінки, не просто класичного образу Марічки, яка «жила, страждала, любила, померла». Ця жінка рятує головного героя і допомагає йому обманути смерть.
«Довбуш» є ювелірною роботою з точки зору побудови предметного світу. Кілька років тому я робила карету для кількох сцен, і тому розумію, яких ресурсів вартує зробити один епізод цього фільму. У суто предметному вимірі «Довбуш» – вершина індустрії. Це також ювелірна робота камери Сергія Михальчука, яка вигадливо і чутливо передає весь предметний світ, його динаміку, кольори, світло, фактури.
Та я не очікувала, що мене охопить туга, коли почались титри із сотнями людей. Вони наче зібрали великий, коштовний, якісно зроблений літальний апарат, який існує в одному екземплярі. А «завод» уже розібрали, і більше він нічого подібного не випустить. Частина знімальної групи зараз служить. І є усвідомлення, що ми тільки-тільки чогось навчилися, але є дуже великий ризик все це втратити, а потім знову починати з нуля.
Володимир В’ятрович, історик
Історичний фільм є хорошим тоді, коли не потребує додаткової історичної підготовки. «Довбуш» саме такий. Його сюжет дає можливість зрозуміти і події, які відбуваються, і трохи ширший контекст. Мені якраз сподобалось, що режисер не ставив за мету створити реконструкцію життя Олекси Довбуша. І це дуже важко, тому що історичні документи містять переважно перекручену інформацію про нього.
У цьому випадку я йшов до кінотеатру швидше як глядач, а не як історик, і вийшов дуже задоволеним. Сподобалися операторська робота, пейзажі, гра акторів. Чудовий музичний супровід нагадав один із моїх улюблених саундтреків до історичного фільму «Король Артур» Гая Річі.
Чи є відмінності в драмі Довбуша в реальності та у фільмі? У деталях, мабуть, так. Але суть вловлена абсолютно правильно. Людина живе в державі, яка її не цінує. Вона належить до поневоленого народу та відчуває несправедливість. І єдиний спосіб, у який можна виправити ситуацію, – взяти зброю до рук і навіть займатися речами, які хтось вважатиме злочинними. Тобто суть реального конфлікту в житті Олекси Довбуша чудово передана.
Я дуже люблю історичне кіно, і мені його дуже бракує в українській кінематографії. Це дорого, важко, але добре, що воно з’являється. Добре, що для любителів «Хороброго серця», «Короля Артура», «Останнього з могікан» з’явився український аналог. Для мене це поки що найкраще історичне кіно, зроблене в Україні. Сподіваюсь, що це лише початок.
Масовку підібрали дуже ретельно, бо люди мали дуже схожу зовнішність, яка відповідала тодішнім часам, каже продюсер Тарас Босак
Тарас Босак, продюсер
Дуже крута операторська робота, багато візуальних референсів до відомих картин або фільмів. Наприклад, відтворили картину «Таємна вечеря», тільки у фільмі чільне місце за столом відведене Довбушу. Є референси до фільму Саніна «Поводир», де сліпий бандурист грає на інструменті. Красиві локації теж великий плюс цього фільму.
Неймовірна кількість історичних костюмів – це дуже незвично для українського кіно. Масовку підібрали дуже ретельно, бо люди мали дуже схожу зовнішність, яка відповідала тодішнім часам. До цього підійшли з професіоналізмом, заморочились.
В Україні цей фільм точно не окупиться. Але зараз Україна на підйомі, і після «Мавки», можливо, іноземна аудиторія виявить інтерес до українського продукту. «Довбуш» – якісний продукт європейського та американського рівня. Тому, якщо буде достойний дубляж, гарне промо, у світі він може зібрати хорошу суму коштів. Це буде крутим прецедентом, якщо він там окупиться. Можливо, тоді з’являться приватні інвестори, які будуть вірити: український кінематограф – це бізнес.
